Катерина і Тарас

В тяжкі часи панського свавілля 1814 р. в селі Моринцях у сім’ї Григорія Івановича Шевченка народився хлопчик  Тарас. Незабаром родину Шевченків пан перевів у сусіднє село Кирилівку. (Тепер Шевченко на Черкащині). Мальовниче це село, особливо влітку. Тут в убогій хатині минуло  безрадісне дитинство майбутнього поета і художника.

Батько й мати зранку й до пізнього вечора тяжко працювали на панському полі. Тарас цілими днями не бачив їх. Матір замінила йому сестра Катерина. Вона виносила малого Тараса в садок, садила на ряднині під гіллястою грушею, давала йому в руки квітів, окраєць хліба, а сама йшла поратися по господарству.

Світило гаряче сонце, але під грушею стояла ряба тінь і прохолода. У саду співали пташки… Тарас слухав цей спів, повертав голову то один то в другий бік,  шукав своїми оченятами втішних птахів. Ось пташка сіла на нижню гілку і заспівала ще голосніше, затьохкала, а Тарас змахнув рученятами, заплескав у долоні, дзвінко та радісно, сміючись на весь садок. Переливався той пташиній спів, затихав і знов линув чарівною музикою.

Катря, почувши сміх братика, здаля з-за дерев дивилася, як бавився малий Тарас.

Пташка затихла. Тарас почав навколо розглядати. Помітив на ряднині мурашок, які цупили крихти хіба в мурашник, він пальчиком підсовував крихти до краю ряднини, а комахи вже далі тягнули їх у зелену траву. У траві лазили ще кузки, а в повітрі кружляли кольорові метелики. І всім цим милувався Тарас, щось  до себе втішно по-дитячому промовляючи. Аж Картя не втрималась – підійшла до нього і приголубила.

• З ким це ти розмовляв, Тарасику?
• З кузочкою, з метеликом, а він взяв тай полетів, он глянь, який гарний! Катрусю розкажи казочку про метелика, або про солом’яного бичка.

Катря сідала на ряднину, брала братика на руки. Розповідала йому казка, співала пісень, розмовляла з ним, навчаючи вимовляти «р», «ж», поки він засинав у пелені.

Д. Красицький

У бур’янах

Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринці колишнього Звенигородського повіту на Київщині (нині Черкаської області). Батько його, Григорій Іванович Шевченко і мати, Катерина Якимівна, були кріпаками поміщика Енгельгарда, власника 160 тисяч десятин землі у різних місцях Росії і України, та 50 тисяч кріпаків. Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Маленькому Тарасу ледве сповнилося два роки, коли пан перевів родину Шевченків у сусіднє село Кирилівку, тепер село Шевченкове на Черкащині.

Тут, у Кирилівці, в убогій хаті, минуло безрадісне дитинство майбутнього поета. Батько, мати старші сестри та брати ходити на панщину – хлопчик ріс як всі кріпацькі діти без будь-якого догляду. Взимку і в холодні осінні дні він сидів дома. Бо де ж було взяти кріпацькій дитині теплого одягу? А повертало сонечко на весну – щезав із душної тісної хати, ховаючись у спеку по бур’янах.  

Допитливий, вразливий, і цікавий на все, Тарас не задовольнявся звичайними забавками своїх ровесників. Його вабило все – люди з їх безпросвітною нуждою і весь світ навколишній, в якому скільки було незрозумілого загадкового й страшного. Від дорослих Тарас чув, що небо підпирають на обрії залізні стовпи. І він одного разу пішов шукати ті стовпи щоб на власні очі побачити те диво.

В дорозі малого мандрівника застала ніч. І він заснув із своєю дитячою мрією на придорожньому пагорбі. Та їхали степом чумаки, помітили хлопчика і привезли додому в село. Хлопчик ріс мовчазний завжди у чомусь замислений. Ніколи не держався з усіма хати, а все тинявся десь по бур’янах. За що старша сестра Катерина прозвала його маленьким приблудою. Чудний був світ, а ще чудніші люди довкола. Вони боялися домовиків і русалок, не чистих і мерців. Але найстрашнішим для них був пан. Над усім життям кріпаків стояла його грізна тінь. Пана майже ніхто не бачив у вічі, але боялися і ненавиділи всі. Пана не вважали за людину. З людьми жила - Правда, а з паном - Кривда. Про це співали перехожі, співці - Кобзарі. Мандруючи із своєю піснею із села до села. Про це розповідав Тарасові його дід Іван Шевченко. Слухати діда збиралась не тільки сім’я Шевченків а й численні сусіди. Його розповіді про те як люди карали гнобителів – панів справляли на малого Тараса величезне враження. Згодом це враження Шевченко переніс у твір «Гайдамаки».

У його дитячій уяві історичні герої селянських і козацьких війн на Україні зливалися з образами героїв – повстанців рідного села. Так жив малий Тарас не відаючи що настане час коли і йому, синові кріпака доведеться іти на панщину. А поки що восьмирічного хлопчика батько відав до дяка в «науку». Дивна то була наука. П’яниця-дяк Павло Рубан навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками. А по суботах для порядку, шмагав усіх підряд. Уже будучи відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його тяжка кріпацька доля:

«Ти взяла мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела.

До п’яного дяка в науку:

- Учися, серденько, колись

з нас будуть люди, ти казала»

Любов до пісні, до малювання, до книги зародилася в Тараса рано. Він малював крейдою  і вугіллям на воротах, на стінах  і цим завдавав сім’ї великого клопоту. Купував папір і робив записну книжечку, бо дуже любив писати й малювати:

«Куплю паперу аркуш і зроблю

Маленьку книжечку Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду…»

Так згадував Шевченко своє дитинство щедре на болі та образи, які лишали в дитячій душі незгладимий слід. Багато ще попереду тяжких випробовувань чекали малого Тараса, але зла недоля не зломила його. В дитячому серці народилася велика любов до простого народу і ця любов допомагала йому бороти всі злигодні на не легкому життєвому шляху.

П. Колесник